ГОЛОДОМОР. ФАКТИ.
Геноцид
2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.
Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.
Ще вісім країн засудили Голодомор як акт винищення людства або вшанували пам'ять мільйонів знищених голодом українців: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія та Чилі.
Слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.
У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.
Кількість жертв
Дослідники досі сперечаються щодо точної кількості жертв Голодомору.
Інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України внаслідок Голодомору 1932-1933 років на основі статистичних даних та сучасних методах демографічного статистичного аналізу.
Науковці реконструювали щорічні основні параметри динаміки населення України між 1926 та 1939 роками.
На основі цих оцінок інститут демографії назвав цифру загиблих від Голодомору у 3,9 мільйона людей. Саме цю цифру вважають найбільш науково доведеною.
Також науковці стверджують, що через падіння народжуваності під час Голодомору Україна недорахувалась 600 тисяч немовлят.
Деякі історики називають суттєво більші цифри, а Інститут національної пам'яті припускає, що загиблих в Україні близько 7 мільйонів.У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору від 2010 року вказано число 3,9 млн.
В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору.
Географія голоду
Дослідники дискутують щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр.
Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.
Український інститут демографії надав оцінку демографічних втрат внаслідок Голодомору у всьому СРСР та у колишніх республіках.
Втрати через надсмертність в результаті голоду за той період в СРСР становили 8,7 млн осіб. Серед республік колишнього СРСР Україна посідає перше місце за абсолютними обсягами втрат через надсмертність, а Казахстан має найвищі показники втрат відносно чисельності населення.
Українські вчені встановили, що відносні втрати через надсмертність в Україні у 1932-1934 роках у чотири рази вищі, ніж у Росії.
Масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.
Інститут демографії стверджує, що у Росії на регіони з найвищими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення та 1% території, тоді як в Україні - 41% населення та 34% території.
Найвища інтенсивність втрат від голоду була у центральних лісостепових регіонах України, що не відігравали головної ролі у заготівлі зерна, а в Росії - у її ключових зернових регіонах.
Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.
Інститут демографії оцінює втрати населення в українських регіонах від 20% до 10% від загальної кількості.
Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.
Офіційне визнання
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.
Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.
Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".
За словами історика Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.
Першим професійним літературним твором про голод був "Жовтий князь" Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.
У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.
У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.
Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.
Вшановування пам'яті жертв Голодомору є частиною офіційної програми під час візитів іноземних делегацій до України.
Натуральні штрафи
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство.
Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом збагачення представників радянської влади.
Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Автор фото,ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Підпис до фото,Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі села Удачне Донецької області. 1933 рік
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні - все забрали".
Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідала, що в селі досі пам'ятали людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.
Спеціальні загони за допомогою металевих "щупів" обшукували навіть городи селян й шукали закопані продукти.
У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".
На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.
Закон "про п'ять колосків"
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.
Автор фото,ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Підпис до фото,Фотознімки років Голодомору авторства Миколи Боканя, який переживав геноцид у селі Батурин Бахмацького району Чернігівської області. На свій фотоапарат він зафіксував страждання від голоду родини та голодну смерть одного із синів - Костянтина
За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п'ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.
Канібалізм
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.
"Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей - це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
Автор фото,UKRINFORM
За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.
Доктор історичних наук Василь Марочко вказує, що у першій половині 1932 року були поодинокі факти людожерства, а у другій половині 1932-го і в 1933-му - це стало масовим явищем в усіх областях України, де лютував голод.
"Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім'ю, коли в жертву приносили меншу дитину, щоб вижили старші. Особливо це було у весняний період", - розповідає пан Марочко.
Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили селами. Також за ці роки з'їли кілька мільйонів собак і котів.
Переселення з Росії
Після Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних комісарів СРСР "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників" від 25 жовтня 1933 року.
На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів.
Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали переселити колгоспників з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) - із Білорусі та Росії.
